Спори з банками в судовому порядку

Як показує аналіз звернень наших клієнтів в Запоріжжі, які зверталися до нас за юридичними послугами, найбільш затребуваними в останнім часом є юридична допомога в судових і досудових суперечках з банками .

Теоретично криза не мав застати нас зненацька, адже ми (Україна) пишалися своєю ліквідної банківською системою. Національний банк України запевняв, що контролює ситуацію, пропонуючи всім вкладникам «спокійно спати». Однак, як показала практика, ні НБУ, ні уряд, ні ми, юристи, навіть в поганому сні не могли припустити, що бомба під наші вклади, кредити, фонди фінансування будівництва закладена вже давно, так би мовити, ще в докризовий період. Або в розрахунку на успішний результат, або просто без будь-яких прогнозів (що представляється більш достовірним), наше законодавство прописано так, що адекватного захисту клієнтам банків як не давалося, так ще й досі не гарантується.

Проаналізувавши ситуацію з точки зору клієнтів банку, ми вирішили поділитися своїми окремими міркуваннями на тему виживання в умовах кризи, які і в голову не приходили, поки ми не зібралися в суд, представляти інтереси наших клієнтів – клієнтів банків.

Судимося з банком по депозитах

Припустимо, рішення суду і виконавчий документ про стягнення суми з банку у Вас вже на руках. Ви йдете в державну виконавчу службу, державний виконавець порушує провадження у справі, а далі, начебто, все повинно бути просто: проводиться арешт рахунку, і сума списується в примусовому порядку. Цей порядок застосовується тоді, коли боржником є ​​не банк. А коли – банк?

Відповідно до ст. 51 Закону України від 07.12.2000 р №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон про банки і банківську діяльність) для забезпечення своїх операцій банки відкривають кореспондентські рахунки в НБУ, рахунки в українських та зарубіжних банках. В силу ст. 59 даного Закону на гроші і майно банку арешт може бути накладено тільки судовим рішенням, тобто державний виконавець у рамках виконавчого провадження відповідну постанову винести не може. При цьому варто обов’язково врахувати, що кореспондентські рахунки банків арешту не підлягають (арештовується конкретна сума грошей на такому рахунку). Наявність інших рахунків в інших банках для клієнта, як правило, terra incognita, – спробуй отримати таку інформацію навіть на підставі судового запиту …

Ось і виходить, що в примусовому порядку списання грошей з рахунків банків, грошей за виконавчим документом може стати процедурою млосно довгої, якщо взагалі не безрезультатною. Адже якщо банк не захоче віддавати Вам гроші, він їх і не віддасть. Вихід один: домагатися в суді арешту майна банку, не залишаючи банку місця для маневру.

Ще гіршою є ситуація з тими банками, де запроваджено мораторій і тимчасова адміністрація. Згідно ст. 85 Закону про банки і банківську діяльність НБУ має право вводити мораторій на задоволення вимог кредиторів на період дії тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Здавалося б, очевидним є факт, що відмова банку виплатити депозит, термін по якому закінчився після введення в банк тимчасової адміністрації та оголошення мораторію є незаконним. Для прикладу хотілося б привести Рішення Господарського суду Донецької області у справі №19 / 180 від 05.01.09 р за позовом ТОВ «Паритет» до відповідача ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м Єнакієве Донецької області », м.Єнакієве Донецької області про примушення повернути суму депозитного вкладу за договором банківського депозиту в розмірі 262000,00 грн. на поточний рахунок позивача ». При розгляді зазначеної справи позовні вимоги ТОВ «Паритет» були задоволені, при цьому суд керувався наступним: «… Згідно ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Вимога позивача про повернення частини депозиту було заявлено 10.10.08 р, тобто після оголошення мораторію. Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні … ».

Аналогічним за змістом є Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.12.08 р у справі №14 / 447-08 за позовом Виробничо-комерційної фірми «Стар» ЛТД, м Херсон до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії «Херсонського центрального відділення «Промінвестбанку», м Херсон про стягнення суми депозиту в розмірі 100000 грн. 00 коп. з нарахованими відсотками на дату повернення, а також пені в розмірі 656 грн. 00 коп. Рішенням суду було задоволено вимоги позивача в частині повернення суми вкладу, а в задоволенні вимог, щодо нарахування пені було відмовлено. При цьому суд керувався наступним:

«… Постановою Правління Національного Банку України від 07.10.08 р №308« Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство) »призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік – з 07.10.08 р по 06.10.09 р і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців – з 07.10.08 р по 06.04.09 р відповідно до статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно ч. 1, 2 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Таким чином, постанова НБУ №308 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)” прийнято 07.10.08 р, а зобов’язання відповідача щодо повернення суми депозиту – 09.10.08 р, тобто після призначення тимчасової адміністрації. Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів на спірні зобов’язання не поширюється.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) … ».

Отже, вкладник вже з виконавчим документом на руках. Чи існує також в його руках механізм, за допомогою якого цей виконавчий документ буде реалізований, тобто, в результаті депозит з банку стягнуто?

Стаття 85 (частина 3) Закону про банки і банківську діяльність однозначно негативно відповідає на це питання: «В період дії мораторію забороняється:

1) стягнення на підставі виконавчих документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України … ».

Таким чином, в руках банку все «козирі» і крапка.

Що стосується вкладників, термін повернення депозитів у яких настав до введення мораторію, то, як свідчить практика, для них дійсно виходом є погодитися з пропозицією банку і продовжити термін вкладу на термін дії мораторію. В такому випадку, при продовженні терміну дії договору банківського вкладу вважається, що термін виконання зобов’язання не настав до введення мораторію, і договір продовжує діяти.

Судимося з банком по кредитах

Активне обговорення (зокрема, на форумах різних Інтернет-сайтів) ведеться з приводу декількох основних правових проблем, пов’язаних з кредитами.

Перш за все обговорюється законність дій банків, в односторонньому порядку змінюють ставку по кредиту в бік збільшення. У багатьох позичальників в договорі фігурувало умова, згідно з яким банкам надавалася можливість в односторонньому порядку змінювати умови договору кредиту і збільшувати відсотки. У січні 2009 року (10.01.09 р) вступив в силу Закон України від 12.12.08 р №661-IV, яким внесено відповідні зміни до Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), що передбачають, що банки не мають права в односторонньому порядку підвищувати процентні ставки по кредитах, а угоди про надання банку такого права визнані законом нікчемними. Резонне питання: чи означає це, що відповідні положення чинних договорів кредиту, укладених до 10 січня 2009 року, є нікчемною і, отже, не створюють для сторін прав і обов’язків?

У цього питання є кілька аспектів, на які ми не можемо не звернути увагу. Так, якщо кредит узятий фізичною особою для його особистих потреб (на придбання квартири, земельної ділянки, автомобіля, побутової техніки і т.д.), крім ЦКУ, правовідносини, пов’язані з односторонньою зміною процентної ставки за договором кредиту, врегульовані також Законом України від 12.05.91 р №1023-ХІІ «про захист прав споживачів” (далі – Закон про захист прав споживачів) і Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджено постановою Правління НБУ від 10.05.07 р № 168). Ці нормативні акти діють давно і передбачають в сукупності наступне.

Банк має право змінювати в односторонньому порядку процентну ставку за договором споживчого кредиту за умови, що він письмово повідомить про це позичальника, доведе збільшення процентної ставки по кредиту якимись «справедливими» (читай – об’єктивними) обставинами, що не дискримінують позицію позичальника по відношенню до банку. Скажімо більше: в постанові Господарського суду міста Києва від 22.11.07 р у справі №18 / 363-а за позовом АКБ «ПРАВЕКС-Банк» до НБУ суд в мотивувальній частині, розмірковуючи про природу взаємин банку і позичальника – споживача, встановив , що умови договору споживчого кредиту, надають банку право без причин в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитом у бік збільшення, a priori дискримінаційні по відношенню до споживача.

Робимо висновок: договори споживчого кредитування, укладені до січня 2009 року, містять умови, що надають банкам право в односторонньому порядку, без обґрунтування відповідних об’єктивних причин змінювати процентну ставку, можуть бути з ініціативи позичальника визнані судом частково недійсними відповідно до ст. 18 Закону про захист прав споживачів, як такі, що суперечать нормам ст. 11 зазначеного Закону.

Що стосується юридичних осіб-позичальників, тут, на жаль, порадувати нічим.

Якщо умови договору кредиту, укладеного до січня поточного року, передбачають відповідне право банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за договором, природно, що позичальникові доведеться виконувати договір в цій частині і, слідуючи вказівкам банку, сплачувати останньому підвищені відсотки або достроково погашати кредит. Ще один варіант – плавно йти в контрольовану процедуру банкрутства з обов’язковим введенням мораторію на виконання вимог кредиторів.

Не менш важливий аспект взаємовідносин клієнта і банку в умовах тотальних неплатежів – розірвання кредитного договору або визнання його недійсним.

Багато позичальників бачать в такому ході панацею для своїх бід, проте їм не варто забувати, що визнання недійсним кредитного договору або його дострокове розірвання тягне для позичальника неприємний наслідок – необхідність повернути банку кредит. І робити це доведеться не протягом 20 років, а прямо зараз. Безумовно, розірвання договору або визнання його недійсним тягне за собою припинення нарахування відсотків по кредиту, а також штрафних санкцій та пені. Також важливим є те обставина, що в результаті розірвання договору або визнання його недійсним припиняються забезпечувальні обтяження щодо майна, яке є заставою (іпотекою), і забезпечує виконання основного (кредитного) договору.

Для нас виявилося сюрпризом, але від охочих достроково розірвати кредитний договір або визнати його недійсним немає відбою. Ідеї, які використовуються останнім часом багатьма юристами при підготовці відповідних позовів, як виявилося, лежать на поверхні. Ми постараємося обговорити їх реальну юридичну ефективність.

Ідея №1. Розірвання договору у відповідності зі ст. 652 ЦКУ

Істотна зміна обставин як підстава для розірвання договору – найпоширеніша категорія суперечок з банківськими установами останнім часом. Звертаємо увагу, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦКУ обставини вважаються зміненими істотно тільки в тому випадку, коли сторони, знай вони про ці обставини заздалегідь, воліли б не укладати договір або уклали б його на інших умовах. При цьому слід також брати до уваги наступні обставини.

Договір може бути розірваний внаслідок істотної зміни обставин виключно в разі, якщо:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане;
2) зміна обставин зумовлена ​​причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій обережності і пильності, яка від такої сторони потрібно в подібній ситуації;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Приклад успішного застосування норми ст. 652 ЦКУ щодо кредитного договору можна розглянути, вивчивши постанову Вищого господарського суду України у справі №2 / 241 від 23.11.06 р Особливо не вдаючись в деталі, зазначимо, що, задовольняючи позов позичальника про розірвання договору, суд виходив з того, що майно, придбане за кредитні кошти, не належить на праві власності позичальнику, при цьому останній не міг передбачити цю обставину, укладаючи договір кредиту. І що не менш важливо, суд вказав, що подальша виплата за договором кредиту позичальником порушить баланс майнових інтересів, оскільки позичальник буде платити власні кошти за те, що фактично йому не належить.

Слід відразу обмовитися, що в будь-якому випадку наявність істотних обставин та інших чинників, які розглядаються як підстави для розірвання договору кредиту відповідно до зазначеної норми ЦКУ, суд буде оцінювати виходячи з власного переконання, а також аргументів зацікавленої сторони і представлених суду доказів.

Думка ж судів з приводу того, чи є істотною зміною обставин втрата позичальником джерела доходу, істотне збільшення курсу долара (при отриманні кредиту в іноземній валюті), суттєве здешевлення вартості майна, придбаного на кредитні кошти і т.д. неоднозначно. Автору відомі як випадки задоволення позовних вимог по вищевказаним підставах, так і випадки, коли суди відмовляли в задоволенні таких позовів. Оскільки практика у таких спорах тільки формується, і обставини у кожного конкретного позичальника можуть бути різні, як і відповідний зміст договору, зазначимо, що подібний підхід, як якесь універсальні ліки на всі випадки життя, застосовуватися однозначно не буде.

Обговорюється також ідея про те, що якщо в силу відсутності у позичальника можливості пропонувати банку вносити будь-які зміни в заздалегідь розроблені банком бланки договорів кредиту та застави (іпотеки), за своєю правовою природою такі договори будуть вважатися договорами приєднання (ст. 634 ЦКУ) . Цю позицію висловив Господарський суд м.Києва (в згаданому вище постанові від 22.11.07 р у справі №18 / 363-а за позовом АКБ «ПРАВЕКС-Банк» до НБУ). У зв’язку з цим досить імовірним варіантом розвитку подій може бути пред’явлення позичальником позову про зміну або розірвання договору кредиту, якщо умови, на яких позичальник приєднався до договору, є очевидно обтяжливими для цієї сторони (ч. 2 ст. 634 ЦКУ). Справедливості заради варто відзначити, що практики за такими позовами в відкритих джерелах не зустрічалося. Однак ідея заслуговує на увагу і, можливо, більш детального опрацювання.

Ідея №2. Визнання недійсним договору кредиту

Як відомо, підставою для визнання договору кредиту недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства. Факт залишається фактом, але фізичним особам, які мають споживчі кредити, закон надає незрівнянно більше «зачіпок» в сенсі можливих підстав для відповідного позову.

2.1. Принцип сумлінної підприємницької практики і недискримінаційних умов договору.

Закон про захист прав споживачів встановлює цілий ряд обмежень, які, найчастіше, банки не беруть до уваги при складанні договору кредиту.

Так, даний Закон забороняє включати в договір кредиту є несправедливими. Перелік несправедливих умов Законом приведено (п. 5 ст. 11, п. 3 ст. 18), проте, він не є вичерпним. Так чи інакше, якщо суд прийде до висновку про те, що умови договору кредиту призводять до дисбалансу інтересів не на користь позичальника, зазначену обставину може стати передумовою до висновку про несправедливість умов договору і, як наслідок, може спричинити визнання договору кредиту недійсним (ст. 18). Дискримінаційними можуть бути, наприклад, умови щодо одностороннього безпідставного підвищення процентної ставки по кредиту або прив’язка зміни процентної ставки за кредитом до кредитної політики банку, інших обставин, що знаходяться під контролем кредитора.

2.2. Порушення ст. 524 ЦКУ. Нещодавно ми зіткнулися з позовом про визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що валюта зобов’язання була всупереч вимогам ст. 524 ЦКУ виражена в доларах США без еквівалента в національній валюті. Неоднозначне враження справив подібного роду позов, однак і він, на наш погляд, теж має право на існування.

2.3. Порушення ст. 65 Сімейного кодексу України. Виявляється, працівники банків не завжди уважно ставляться до дотримання прав і законних інтересів подружжя позичальників при оформленні кредиту та договору застави. Відповідно до ст. 65 зазначеного Кодексу договір кредиту може бути визнаний недійсним за позовом одного з подружжя, який не давав згоду на укладення угоди, явно виходить за межі побутової.

Отже, кількість справ у судах за участю банків неухильно зростає. Природно, – практика щодо застосування тих чи інших схем боротьби позичальників і власників депозитів за свої права тільки на початку формування. Однак не можна не відзначити загальну тенденцію, яку підхопили вже і суди. По крайней мере, це стає очевидним після ознайомлення з постановою Господарського суду міста Києва від 22.11.07 р у справі №18 / 363-а за позовом АКБ «ПРАВЕКС-Банк» до НБУ. Користуючись послугами банку, ми повинні в повній мірі віддавати собі звіт – договори кредиту, застави, депозиту сформульовані так, щоб в повній мірі забезпечити захистом інтереси банків, дискримінуючи позицію клієнта. Практика, в якій клієнт не може показати своєму юристові проект договору, пропонований банком, а також не може внести банку будь-які пропозиції щодо доповнення договору умовами, що гарантують права позичальника (власника депозиту), повинна бути визнана хибною і искореняться будь-якими доступними засобами. Аж до бойкоту банківських послуг! Бажання купити квартиру (автомобіль, пральну машину – потрібне підкреслити) не повинно превалювати над розумною обережністю!

Дата актуалізації статті – 2012р.

27.10.2012

Якщо стаття була Вам корисна, Ви можете поділитися нею:

У Вас є питання або Ви готові домовитися про зустріч?

Ви можете задати питання через форму на сайті або зв'язатися з нами будь-яким зручним для Вас способом