Договір комісії. Правові тонкощі

Для багатьох перше знайомство з договором комісії відбулося в комісійному магазині. Основна ідея всім зрозуміла: магазин бере речі у їх власника для продажу, виступаючи таким чином посередником між власником речі, що продається і покупцем, яким немає необхідності вступати в безпосередні відносини один з одним. І продавець, і покупець укладають договір з магазином. Згодом договір комісії став активно використовуватися і в стосунках господарюючих суб’єктів. Розглянемо, чим він може бути привабливий і про які особливості цього договору слід пам’ятати.

Договір комісії: в чому особливість?

Згідно ст. 1011 ЦКУ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії за своєю юридичною природою є договором про надання послуг: комісіонер надає комітенту послугу, здійснюючи певні дії в інтересах останнього.

Про це важливо пам’ятати на практиці. Для прикладу: якщо в статуті господарського товариства передбачено, що виконавчий орган (директор) не може укладати договори про придбання (відчуження) майна на певну суму без згоди загальних зборів учасників товариства, то це обмеження не поширюватиметься на укладення договору комісії, в рамках якого таке госптовариство виступає комісіонером, якому доручено придбати (продати) майно.

Тому, щоб потім не виникло питання про те, чи є укладений договір договором комісії, важливо правильно сформулювати предмет договору та передбачити в його тексті всі необхідні для цього виду договору умови.

Предмет договору комісії. Предметом договору комісії виступає вчинення комісіонером угоди (угод) з третьою особою. Тому важливо не переплутати предмет угоди, яка тільки має стати результатом діяльності комісіонера, і власне дії комісіонера щодо укладення угоди.
Отже, предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто надається їм посередницька послуга, спрямована на укладення угоди, а не сама угода як результат діяльності комісіонера.

Для наочності наведемо приклад формулювання предмета договору комісії: «Комісіонер зобов’язується за дорученням і за рахунок Комітента за винагороду здійснити від свого імені угоду з придбання ________________________», або, наприклад: «Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер бере на себе зобов’язання за винагороду, від власного імені, але за рахунок Комітента, укласти з третіми особами договори на закупівлю ______________, в подальшому іменоване «Майно» ».

А ось неправильним було б таке формулювання: «Предметом цього Договору є майно, що купується Комісіонером від свого імені за дорученням і за рахунок Комітента».

Найчастіше договір комісії укладається з метою доручити комітенту продати або купити певну майно. У таких договорах обов’язково слід вказувати, яке саме майно підлягає придбання і за якою ціною (ч. 3 ст. 1012 ЦКУ). Інакше є загроза того, що на вимогу однієї із сторін такий договір згодом буде визнаний неукладеним.

Комісійна плата. Договір комісії повинен передбачати виплату комісіонеру плати за його послуги, встановлювати її розмір і порядок виплати (ч. 1 ст. 1 013 ЦКУ). Навіть якщо в договорі комісії не буде передбачено обов’язок комітента виплатити комісіонеру плату за надані їм послуги, комісіонер має право на таку плату. У разі пред’явлення їм відповідної вимоги розмір плати буде визначатися виходячи зі звичайних цін за такі послуги (ч. 3 ст. 1013 ЦКУ).

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 1014 ЦКУ встановлює правило, згідно з яким якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж передбачені договором комісії (наприклад, продав передане йому для реалізації майно за вищою ціною, ніж це передбачено договором), додатково одержана вигода належить комітенту. Як бачимо, ЦКУ не дає можливості сторонам договору комісії відступити від цього правила, передбачивши в договорі, що додатково отримана вигода належить комісіонеру (безумовно, законодавець міг вирішити це питання і по-іншому, передбачивши, наприклад, розподіл такої вигоди порівну, проте він вирішив цього не робити). У той же час ніщо не заважає включити в договір умову, згідно з яким плата комісіонера в разі укладення ним договору з третьою особою на більш вигідних умовах, ніж це було передбачено договором комісії, збільшується на розмір такої додаткової вигоди або на певний відсоток від її розміру.

Права та обов’язки сторін. Для початку зазначимо, що будь-яких спеціальних вимог до сторін договору комісії законодавство не пред’являє. На стороні комітента, як і на стороні комісіонера, може виступати будь-який суб’єкт, за винятком тих випадків, коли для виконання доручення комітента комісіонер повинен мати спеціальний статус (наприклад, наявність ліцензії тощо) або коли наявність такого статусу окремо обумовлено законодавством. Так, п. 1.2 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Мінекономіки від 08.04.98 р №194, передбачає, що учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах виступають суб’єкт господарювання, який приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство (організація, установа), які здають товар на комісію (комітент). Як бачимо, на стороні комісіонера в разі комісійної торгівлі може виступати виключно суб’єкт господарювання.

Відповідно до договору комісії на комісіонера покладаються такі обов’язки:

– Здійснювати операції (укладати договори з третіми особами) в порядку і на умовах, визначених договором, а також надавати комітенту звіт про результати укладених угод і передати комітенту все отримане за договором комісії;
– Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, ніж це передбачено договором, має заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що у нього не було можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки;
– Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж узгоджена, комітент має право не прийняти таке майно, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після
отримання від нього повідомлення про цю купівлю;
– Комісіонер несе відповідальність перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента (ч. 1 ст. Тисячі двадцять одна ЦКУ).

У свою чергу, комітент зобов’язаний:

– Забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання зобов’язань перед третьою особою (наприклад, якщо предмет договору комісії полягає в діяльності комісіонера щодо вчинення правочину, спрямованої на продаж певного належить комітенту майна, комітент зобов’язаний своєчасно передати це майно комісіонеру для наступної його передачі третій особі – покупцеві) ;
– Якщо у комітента є заперечення до звіту комісіонера, він повинен повідомити про це йому протягом 30 днів з дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч. 2 ст. 1022 ЦКУ);
– Прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;
– Комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не зміг її зробити в зв’язку з обставинами, від нього не залежать (ч. 1 ст. тисячі двадцять чотири ЦКУ).

Важлива умова, про який слід пам’ятати в рамках договору комісії, – майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦКУ). Воно ні на хвилину не переходить у власність комісіонера, незважаючи на те, що саме він фігурує як покупець в договорі купівлі-продажу з третьою особою та фактична передача від третьої особи може здійснюватися як йому самому з подальшою передачею комітенту, так і відразу комітенту.

Аналогічний висновок випливає зробити і щодо грошових сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту, якщо за договором комісії обов’язок комісіонера полягає в здійсненні дій щодо укладення договору купівлі-продажу такого товару. Такі отримані від продажу товару суми є власністю комітента (див. Ухвалу ВАСУ від 26.05.2009 р №К-4875/08). І навпаки – передати комітенту кошти в сумі, яка передбачена договором купівлі-продажу з третьою особою (покупцем), до її передачі комісіонеру покупцем, комісіонер не може, оскільки це буде виходити за межі тих відносин, які можуть існувати в рамках договору комісії. Проте не виключений варіант укладення змішаного договору: в частині передачі грошових коштів комісіонером комітенту до договору слід застосовувати положення, що стосуються договору позики, оскільки комісіонер передає власні кошти на термін до сплати необхідної суми покупцем за договором купівлі-продажу.

Додаткові умови. Договір може бути укладений із зазначенням або без зазначення території його виконання. У договорі може бути закріплена заборона комітенту надавати іншим особам право здійснювати операції в його інтересах і за його рахунок, предмет яких аналогічний укладеним договором комісії. Сторони договору при бажанні можуть включити в договір умова про асортимент товарів, на придбання яких спрямований договір комісії (ч. 1 ст. 1012 ЦКУ).

Ще одним додатковим умовою договору комісії може бути включення в нього положення про те, що комісіонер поручається за виконання правочину третьою особою. В цьому випадку комісіонер має право на отримання додаткової плати за свої послуги (ч. 2 ст. 1013 ЦКУ), оскільки не тільки вчиняє дії з укладення угоди з третьою особою в інтересах комітента, але і доручається за її виконання. Справа в тому, що за загальним правилом, якщо комісіонер таким поручителем не виступає, то при невиконанні угоди третьою особою комісіонер поступається право вимоги до нього комітенту. Наведемо приклад.

Підприємство А (комітент) уклало договір комісії з підприємством Б (комісіонер), згідно з яким комісіонер зобов’язується за рахунок і в інтересах підприємства А укласти договір поставки певного товару. Підприємство Б укладає договір поставки з підприємством В, яке має в певний термін поставити відповідний товар. У разі порушення цього зобов’язання право вимагати від підприємства В виконання договору і сплати передбачених договором штрафних санкцій має підприємство Б, оскільки саме воно є замовником за договором поставки. Однак при цьому підприємство Б будь-якого інтересу у виконанні підприємством В договору поставки не має: свої зобов’язання перед підприємством А за договором комісії воно виконало, будь-які санкції до підприємства Б застосовані бути не можуть. Суб’єкт, який зацікавлений у виконанні договору поставки, – це підприємство А. Воно може звернутися до підприємства Б з вимогою поступитися йому право вимоги до підприємства В за договором поставки. Підприємство Б відмовити в цьому не може і зобов’язана передати право вимоги. При поступку до підприємства А (комітенту) перейдуть всі права кредитора за договором з підприємством В, в тому числі на стягнення штрафних санкцій.

Це, як ми вже сказали, загальний випадок. Але в договір комісії може бути включено умова, згідно з яким комісіонер поручається за виконання правочину третьою особою: в нашому випадку це буде означати, що в договір комісії між підприємствами А і Б буде включено умова, згідно з яким підприємство Б доручається за виконання постачальником своїх зобов’язань, взятих за договором поставки. Порука комісіонера за виконання угоди третьою особою називається делькредере (від італ. Del credere – від віри). В результаті – якщо підприємство В не виконає: свої зобов’язання за договором поставки, підприємство А після поступки йому права вимоги до підприємства В може вимагати виконання умов договору поставки як від підприємства В (постачальника), так і від підприємства Б (комісіонера), в тому числі сплати передбачених договором поставки штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків. При цьому відмінність між делькредере і звичайним поручительством (ст. 553 ЦКУ) полягає в тому, що поручитель в договорі поруки ручається за виконання зобов’язань боржником перед кредитором такого боржника, а комісіонер ручається перед своїм кредитором за виконання зобов’язань третьою особою (див. Постанову ВГСУ від 15.12.2009 р №10 / 81-09).

Форма договору. Спеціальних вимог до форми договору комісії немає, тому тут слід керуватися загальними положеннями ст.ст. 205-209 ЦКУ. Договір комісії в будь-якому випадку повинен мати письмову форму. Крім того, за бажанням сторін він може бути завірений нотаріально.

Отже, підбиваючи підсумок сказаному вище, основною особливістю договору комісії можна назвати те, що комісіонер укладає доручену йому угоду не від імені комітента, а від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітента. Таким чином, виникає два рівня відносин:

1) між комісіонером і комітентом;
2) між комісіонером і третьою особою, з яким комісіонер укладає доручену йому угоду, навіть якщо комітент прямо названий в договорі чи зазначений як особа, на користь якої договір повинен бути виконаний.

Таким чином, прямих договірних відносин між комітентом і третьою особою не виникає. Вони можуть виникнути тільки в тому випадку, якщо третя особа не виконує свої зобов’язання за укладеним з комісіонером договору. У цьому випадку комітент може вимагати від комісіонера поступитися йому право вимоги до третьої особи за укладеним комісіонером з цією особою договору.

Ще одне питання, на який слід звернути увагу: чи може комісіонер, умовно кажучи, укласти доручену йому угоду з самим собою? Уявімо ситуацію. За договором комісії комісіонеру доручено укласти договір купівлі-продажу певного майна. При цьому комісіонер сам виявляється зацікавленим у придбанні майна, яке комітент доручив йому продати. У зазначених випадках комісіонер і комітент стають відповідно покупцем і продавцем. На нашу думку, в цьому випадку договір комісії повинен припинитися за домовленістю сторін, оскільки сторони фактично змінять його предмет: замість послуг комісіонера по здійсненню угоди купівлі-продажу певного майна предметом стане безпосередньо це майно з відповідною зміною зобов’язань сторін.

Не слід виключати можливості укладення договору, який об’єднує умови не тільки договору комісії, але і будь-якого іншого (що не виключає можливість існування відносин комісії) цивільно-правового договору. Наприклад, в обов’язки комісіонера може входити не тільки укладення договорів купівлі-продажу, а й поставка придбаного товару комітенту. В такому випадку буде мати місце договір, що включає в себе як умови договору комісії, так і елементи договору поставки.

Відзначимо також, що широке поширення набуло використання договору комісії у зовнішньоекономічній діяльності для реалізації товарів, робіт, послуг українських суб’єктів підприємництва за кордоном і для придбання товарів, робіт, послуг у нерезидентів. При укладанні таких договорів в першу чергу необхідно визначитися, право якої держави буде застосовуватися при встановленні умов договору. Сторони можуть зробити відповідне застереження в самому договорі. Якщо вони цього не роблять, то застосуванню підлягатиме право держави, в якій зареєстрований комісіонер (п. 14 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р №2709-IV).

Різновидом договору комісії, який використовується у зовнішньоекономічній діяльності, є консигнация. Згідно ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р №959-ХІІ консигнация є одним з видів зовнішньоекономічної діяльності. Особливість консигнації полягає в тому, що якщо предметом договору комісії може бути вчинення комісіонером будь-яких угод, то консигнатор за дорученням консигнанта робить тільки угоди по реалізації товарів останнього.

Договір комісії і договір доручення: в чому відмінність?

Суб’єкт господарювання може доручити укласти договір в його інтересах і в рамках договору доручення. Чим же відрізнятиметься договір комісії від договору доручення і якого з них слід віддати пріоритет?

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Як бачимо, і договір комісії, і договір доручення передбачають, що одна особа діє за дорученням іншої, в результаті чого для останнього настають такі наслідки, як ніби діяв він сам. Іншими словами, договір комісії і договір доручення об’єднує мета їх укладення – створення у дав доручення таких наслідків, як якщо б угоду з третьою особою вчинив він сам.

Особливість же комісії в тому, що сторона, на яку покладається доручення (комісіонер), діє від свого імені. Цим, зокрема, пояснюється те, що при комісії не потрібно видавати довіреність, яка б підтверджувала повноваження повіреного, як це необхідно при дорученні, оскільки в рамках договору доручення повірений діє від імені довірителя.

На відміну від договору доручення, в рамках якого угоду укладає одну особу – повірений, а контрагентом стає інше – довіритель, при комісії для третьої особи не має значення, що договір з ним був укладений в інтересах комітента. Перед цією третьою особою зобов’язання несе комісіонер, саме він є стороною договору з такою третьою особою, а не комітент. Як зазначено в ч. 2 ст. 1016 ЦКУ, за угодою, укладеної комісіонером з третьою особою, набуває права і стає зобов’язаним комісіонер, хоча б комітент і був названий в угоді або вступив з третьою особою в безпосередні відносини по виконанню угоди. Тому, якщо, наприклад, комісіонером в інтересах комітента був укладений договір поставки, то оплату за цим договором повинен здійснити комісіонер, і якщо він цього не зробить, то постачальник з позовом звернеться саме до нього.

При договорі доручення ситуація інша: незважаючи на те що фактично договір укладає повірений, його стороною стає довіритель, на ньому лежать зобов’язання перед третьою особою, з яким укладено договір за його дорученням.

Таким чином, якщо при договорі доручення, з точки зору третьої особи, особистість вчинив правочин (повіреного) не має значення, в договорі комісії, навпаки, значення не має особистість того, хто дав доручення.

Для придбання комітентом по відношенню до третьої особи прав і обов’язків, які виникли з укладання угоди, необхідні поступка прав або відповідно переведення боргу комісіонером комітенту.

Передача результатів наданих послуг

Згідно ст. Одна тисяча двадцять дві ЦКУ після здійснення угоди за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, у якого є заперечення до звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом 30 днів з дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

У свою чергу, ст. 1023 ЦКУ передбачає обов’язок комітента прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії, оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки.

Як бачимо, ЦКУ вказує на дві дії, спрямовані на підтвердження виконання договору комісії – надання комісіонером звіту і прийняття комітентом за все виконаного за договором. Виникає питання, чи є обов’язковим складанням двох документів – звіту комісіонера і акту приймання-передачі результатів наданих послуг?

У цьому питанні все буде залежати від того, як його врегулюють боку між собою в договорі, і від специфіки самого договору. Так, якщо договір комісії передбачає періодичне, наприклад, раз на місяць, укладення договору купівлі-продажу майна, що комітенту товару, то в договорі є сенс передбачити надання комісіонером звіту про здійснені угоди раз на місяць. При цьому, оскільки комітенту будь-яке майно, яке потребує огляду, не передається, на наш погляд, для того щоб зобов’язання комісіонера вважалися виконаними належним чином, досить прийняття комітентом його звіту. Акт приймання-передачі результатів наданих послуг знадобиться в тому випадку, якщо результатом договору комісії стало укладення угоди, спрямованої на придбання певного товару для комітента, який після її виконання має бути прийнятий комітентом. Втім, з огляду на особливу роль акта приймання-передачі результатів наданих послуг для цілей податкового та бухгалтерського обліку, його в будь-якому випадку не зайвим буде скласти.

ЦКУ не встановлює вимог до форми, змісту, терміну та порядку складання та надання комісіонером звіту, немає вимог і до акту приймання-передачі результатів наданих послуг, тому в цьому питанні сторони можуть відчувати себе досить вільно, в тому числі передбачити в договорі, що звіт комісіонера і акт приймання-передачі результатів наданих послуг слід об’єднати в один документ (див. постанови ВГСУ від 17.03.2010 р №53 / 350, від 20.11.2008 р №16 / 136-08 (39 / 171-07)) . Може бути й інша ситуація: наприклад, коли договором передбачено обов’язок комісіонера щодня подавати звіти комітенту, а акт приймання-передачі результатів наданих послуг складається сторонами раз на місяць (див. Рішення Господарського суду Донецької області від 13.06.2006 р по справі №40 / 158).

Наша компанія завжди готова допомогти вам в складанні або перевірці договору .

Дата актуалізації статті – 2012р.

Інші статті

27.10.2012

Якщо стаття була Вам корисна, Ви можете поділитися нею:

У Вас є питання або Ви готові домовитися про зустріч?

Ви можете задати питання через форму на сайті або зв'язатися з нами будь-яким зручним для Вас способом