Доручення. Правила застосування

У господарській діяльності широко поширені правовідносини представництва (визначені положеннями гл. 17 Цивільного кодексу України, далі – ЦКУ). Розглянемо їх.

У той же час, потрібно враховувати, що законодавство України активно змінюється і гарантовано актуальну інформацію можна отримати тільки проконсультровавшісь у наших фахівців.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ст. 237 цього Кодексу).

Представництво виникає на підставі:

– Договору (договір представництва) – добровільне представництво;
– Закону (представництво інтересів малолітніх або недієздатних осіб) – законне представництво;
– Акту органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов’язану із здійсненням представницьких дій) – адміністративне представництво;
– З інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За загальним правилом представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. При цьому він не може вчиняти правочин:
– Яка відповідно до її змістом може бути здійснена тільки особисто тією особою, яку він представляє;
– Від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Говорячи про добровільне представництві, слід зазначити, що це представництво від імені дієздатного громадянина або юридичної особи, яка має можливість самостійно вести свої справи, але використовує представника. При цьому особа, яку представляють, визначає обличчя і повноваження свого представника. Відносини між представником і тим, кого представляють, регулює договір доручення, який завжди є двостороннім. На відміну від довіреності, видача якої є одностороннім правочином, а з її допомогою легалізуються дії представника перед третіми особами.

Сьогодні об’єктом розгляду буде якраз представництво за довіреністю.

Що таке довіреність?

Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. При цьому представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи (наприклад, таким актом може бути наказ або розпорядження директора підприємства) (ч. 2 ст. 244 ЦКУ).

Поняття довіреності визначено положеннями ст. 244 ЦКУ. Такою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Іншими словами, це документ з переліком повноважень представника на вчинення ним юридично значущих дій.

Вимоги, що встановлюються цим Кодексом до довіреності, поширюються на всі її види. І якщо мова йде про доручення на отримання ТМЦ, при її видачі та застосування слід керуватися також положеннями Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.96 р №99 (далі – Інструкція № 99).

Який термін дії довіреності?

Згідно ч. 1 ст. 247 ЦКУ термін довіреності встановлюється в самій довіреності. Іншими словами, вона діє протягом терміну, зазначеного довірителем.

Якщо строк довіреності не встановлений, вона діє до припинення її дії. Це пояснюється тим, що доручення за своїм змістом і обсягом повноважень представника можна розділити на:

– Загальні, що видаються для здійснення певних довірителем юридичних дій протягом встановленого періоду часу;
– Спеціальні, що дозволяють представнику здійснювати однорідні юридичні дії, наприклад, представляти інтереси довірителя в суді або на переговорах;
– Разові, на вчинення певного юридичного дії, наприклад, на укладення певної угоди (договору).

Таким чином, в залежності від того, про яку з перерахованих вище видів довіреності йдеться, таке доручення буде в силі або протягом терміну дії (до моменту розірвання) договору, на підставі якого вона видана, або до моменту здійснення тих юридичних дій, які вказані в довіреності.

Законом передбачено також перелік випадків, коли довіреність втрачає силу достроково (ч. 1 ст. 248 ЦКУ), і представник зобов’язаний негайно повернути довіреність. Так, представництво за довіреністю припиняється у разі:

– Закінчення строку довіреності;
– Скасування довіреності особою, її видав;
– Відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю;
– Припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
– Припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
– Смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;
– Смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Чи встановлено форма довіреності? В яких випадках обов’язково її нотаріальне посвідчення?

Доручення складається у довільній формі (це не стосується довіреності на отримання ТМЦ, форма якої затверджена наказом Мінфіну №99 і міститься в додатку 1 до Інструкції №99). При цьому довіреність повинна відповідати формі (проста або нотаріальна), в якій відповідно до закону здійснюється операція (ч. 1 ст. 245 ЦКУ).

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246 ЦКУ). Особи, які відповідно до установчих документів не мають права здійснювати від імені підприємства юридично значимі дії без довіреності, повинні обов’язково мати довіреність, зміст якої чітко визначає, які саме юридичні дії має право вчиняти представник. Згідно ч. 3 ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Чи підлягає нотаріальному посвідченню (за винятком випадків, встановлених цим Кодексом) довіреність, яка видається в порядку передоверенной.

Нотаріальне посвідчення довіреності не є обов’язковим, якщо особа, яка видала довіреність своєму представникові, не має наміру здійснювати операції, які підлягають нотаріальному посвідченню (угоди бувають односторонніми та багатосторонніми: прикладом односторонніх угод є заповіт, публічну обіцянку винагороди; багатосторонніх – договір). Отже, будь-яка угода з нерухомістю (купівля-продаж, іпотека тощо) та інші договори, для яких нотаріальна форма є обов’язковою, повинні супроводжуватися наданням нотаріально посвідченої довіреності.

Вищевказаний висновок обгрунтовується наведеними вище положеннями ч. 1 ст. 245 ЦКУ. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 209 того ж Кодексу угода, укладена в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або угодою сторін. У зв’язку з тим, що в загальному випадку довіреність не підлягає нотаріальному посвідченню та її конкретна форма як документа законодавчо не встановлена, проте існує ряд вимог до її оформлення. Перш за все, довіреність повинна бути в письмовій формі, де слід чітко обумовити обсяг повноважень особи, що виступає представником (або конкретний перелік дій, які слід виконати представнику). Крім того, довіреність повинна містити наступні необхідні реквізити:

– Місце і дату видачі (в силу ч. 3 ст. 247 ЦКУ довіреність, в якій дата видачі не вказана, буде недійсною);
– Дані про довірителя і представника, тобто ким і кому вона видана (довіреність є іменним документом). Згідно ст. 246 ЦКУ довіреність, яка видається від імені підприємства, містить відомості про нього, а також про особу чи органі, уповноваженому установчими документами такого підприємства видавати довіреності від його імені, скріплюється печаткою цієї юридичної особи;
– Термін довіреності (як згадувалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦКУ термін довіреності встановлюється у довіреності, а якщо він не встановлений, то довіреність зберігає силу до припинення її дії);
– Повноваження представника (якщо представник при здійсненні угоди вийшов за рамки були визначені довіреністю повноважень, така угода буде вважатися недійсною; вона спричинить за собою правові наслідки для довірителя тільки в тому випадку, якщо останній висловить попереднє схвалення щодо здійснення представником такої угоди), ст. 241 ЦКУ;
– Підпис і печатку (якщо довіреність видається від імені юридичної особи) особи, яка видала довіреність.

В даному контексті не можна не сказати ще про одне застосуванні адміністративного представництва – представництва на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України.

Так, на підставі цієї норми справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Іншими словами, згідно зі ст. 28 ГПКУ представниками сторін в судовому процесі можуть бути інші, крім керівників підприємств або їх заступників, уповноважені особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю. При цьому повноваження представників, громадян в господарському суді підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Положеннями ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), яка визначає перелік документів, що засвідчують повноваження представників особи на участь у цивільній справі, встановлено, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі , стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Стаття 38 ЦПКУ надає право сторонам та іншим особам брати участь у цивільній справі (в тому числі і в стадії звернення рішення суду до виконання) особисто або через представника. Справи юридичних осіб в цивільному процесі ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положенням, або їх представники (ч. 3 ст. 38 ГПКУ). Якщо інтереси юридичної особи в суді представляються на підставі довіреності від імені такої юридичної особи, то така довіреність видається за підписом посадової особи підприємства, уповноваженого на це законом, статутом або положенням, з накладенням печатки цієї юридичної особи. Процесуальний представник діє в цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи в межах наданих їм повноважень – обмеження його повноважень на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Це означає, що придбання правосуб’єктності процесуального представника та здійснення його процесуальних функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених певними цивільно-процесуальним законом і належним чином оформленими документами (ст. 42, 44 ЦПКУ).

Довіреність на отримання ТМЦ: правила оформлення і застосування

Довіреність на отримання ТМЦ, відому кожному бухгалтеру, форма і порядок використання якої затверджено наказом Мінфіну України від 16.05.96 р №99, є особливим видом разовоюдорученням.

Зазначеним наказом затверджено Інструкцію №99, згідно з п. 2 якої будь-які матеріальні та нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Термін дії такої довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, але не більше ніж на 10 днів. Це встановлено п. 8 цієї Інструкції.

Якщо розрахунки за ТМЦ здійснюються в порядку планових платежів або їх доставка здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, допустимий термін такої довіреності на отримання ТМЦ – календарний місяць (це так звані «кільцеві» довіреності).

Хоча бланк, на якому оформляється така довіреність, вже більше трьох років не є бланком суворої звітності, підприємству слід виконувати визначені Інструкцією №99 вимоги по її видачі та використання. Основні вимоги зводяться до наступного:

– Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації в Журналі реєстрації довіреностей, який повинен бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника та головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною (п. 3 Інструкції №99);
– Довіреність видається тільки особам, які працюють на даному підприємстві (умови видачі іншим особам містять положення п. 4 цієї Інструкції);
– Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, уповноваженими на те керівником підприємства.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску ТМЦ за дорученням покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, яким надано право підписувати документи на відпуск цінностей.

Дата актуалізації статті – 2012р.

20.10.2013

Якщо стаття була Вам корисна, Ви можете поділитися нею:

У Вас є питання або Ви готові домовитися про зустріч?

Ви можете задати питання через форму на сайті або зв'язатися з нами будь-яким зручним для Вас способом