Договір оренди: загальні положення

Оренда – один з найбільш часто використовуваних договорів. Знаком він як господарюючим суб’єктам, так і простим фізособам. Погодьтеся, складно знайти підприємство, яке б жодного разу не вступало в орендні відносини. Тому сьогодні хочемо зупинитися на деяких базових питаннях, що стосуються оренди.

Оренда: загальна характеристика

Основна ознака оренди – одну особу (орендодавець) передає іншій особі (орендарю) майно у тимчасове володіння і користування (або тільки в користування) за плату.

Часто використовується термін «наймання» тотожний поняттю «оренда». Як з цього приводу зазначається в юридичній літературі, вживання то одного, то іншого терміну пов’язане не стільки з відмінностями видів таких договорів, скільки зі сформованою практикою їхнього найменування у певних сферах.

Отже, базові характеристики договору оренди:

1. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди по його істотних умов. Іншими словами, момент вступу договору в силу не пов’язується з передачею орендованого майна орендарю. Передача зданого в оренду майна орендарю являє собою виконання укладеного і вступив в силу договору оренди з боку орендодавця. Цей нюанс має важливе значення в тому плані, що вже після підписання договору (або його нотаріального посвідчення / нотаріального посвідчення та держреєстрації) для сторін може наступати передбачена договором відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, в тому числі за непередачу майна в користування або несплату орендних платежів. У той же час угода, по якій будуть здійснюватися тільки орендні платежі, а майно в користування так передано і не буде, не виключено, що може бути перекваліфікована в інший вид договору або визнана недійсною.

2. Договір є платним. На відміну, наприклад, від такого договору, як позика, договір оренди завжди передбачає платність. При цьому якщо однією зі сторін договору виступає просто фізичну особу і текст договору не містить вказівки на розмір орендних платежів, то він буде визначатися з урахуванням споживчих характеристик речі і інших мають істотне значення обставин. Якщо ж це договір оренди між двома суб’єктами господарювання, то відсутність у договорі розміру орендних платежів може спричинити за собою визнання такого договору недійсним.

Правда, в силу своєї специфіки недійсність договору оренди має свої особливості. За загальним правилом, недійсність договору тягне за собою необхідність повернення сторін договору в їх початкове (переддоговірної) стан. Однак «можливість використання майна» фізично повернути не можна. Вона споживається одночасно з її наданням. Тому договір оренди може бути визнаний недійсним тільки на майбутнє. Як зазначив ВГСУ в постанові від 03.08.2010 р №18 / 418, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна є безповоротним, і відновити становище сторін неможливо. У зв’язку з цим договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє.

Умовно кажучи, з юридичної точки зору, кожен залишиться при своєму. Виняток, безумовно, становлять випадки, коли з позовом про визнання договору недійсним і вимогою про стягнення отриманого за договором звертаються податкові органи. Тут обійтися малою кров’ю не вдасться.

Сторони вправі в договорі найму передбачити на свій розсуд одну з форм оплати: грошову або натуральну. На практиці найбільш поширеною є саме грошова форма оплати, яка застосовується у вигляді встановлених у твердій грошовій сумі платежів. Можлива також оплата у вигляді встановленого відсотка від доходів, отриманих наймачем за рахунок використання орендованого майна, і інші форми оплати.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦКУ плата за користування майном за договором найму вноситься щомісяця. Сторона також має право в договорі найму (оренди) передбачити іншу періодичність внесення плати за користування майном.

Виходить, якщо в договорі оренди не встановлено термін виконання орендарем його обов’язки щодо внесення орендної плати, ст. 530 ЦКУ не застосовується, як це буває в загальному випадку, коли не встановлено термін виконання цивільно-правового зобов’язання. Нагадаємо, відповідно до названої статті зобов’язання, термін виконання якого не встановлено, підлягає виконанню протягом семи днів з дня пред’явлення вимоги до боржника. Висновок про незастосування ст. 530 ЦКУ в орендних відносинах підтверджують і судові інстанції (див. Постанову ВГСУ від 15.01.2009 р №2 / 329-08).

Однак одна вказівка ​​в договорі розміру орендної плати за певний період (наприклад, за рік) ще не може вважатися встановленням терміну внесення плати за використання майна. Тому багато чого буде залежати від конкретних формулювань договору. Якщо в договорі чітко вказано, що орендна плата за використання предмета оренди (приміщення, транспортного засобу) вноситься щорічно (при цьому необхідно вказати, з якого моменту обчислюється цей строк – з моменту укладення договору, передачі майна за актом приймання-передачі, починаючи з конкретної дати і т.д.), таку вказівку можна вважати встановленням терміну внесення плати за договором.

Якщо сторони обмежилися зазначенням загальної суми орендних платежів за рік, то слід виходити з того, що орендна плата повинна вноситися щомісяця. У той же час відкритим залишається питання, з якого моменту слід відраховувати місяць (ЦКУ не вказує, що вважати таким відправним моментом). Суди переважно початком зазначеного місячного терміну вважають момент укладення договору (див. Постанову ВГСУ від 15.01.2009 р №2 / 329-08), хоча більш обґрунтованим виглядає варіант, коли термін внесення плати за використання переданого в оренду майна обчислюється з моменту передачі такого майна орендарю (див. постанову ВГСУ від 12.02.2009 р №8 / 81-08).

Даний момент важливий для визначення початку перебігу строку позовної давності по орендних платежах і передбаченим договором штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату.

Нагадаємо також, що, з юридичної точки зору, складання акта, що підтверджує, що протягом певного періоду часу орендарем використовується майно, є необов’язковим. Досить наявності правильно оформленого договору і акту, за яким майно було передано в користування (див. Постанову ВГСУ від 19.02.2009 р №10 / 443/08). У свою чергу, якщо акт був складений, але орендна плата не відбивалася в складі доходів (валових доходів), у контролюючих органів будуть підстави кваліфікувати це як заниження доходів (валових доходів), якщо ж акт навіть не складався – як неправильне оформлення господарської операції, в результаті чого відсутня підтверджуючий документ, що, в свою чергу, унеможливлює відображення сплачених сум у складі витрат.

Відзначимо, що на практиці іноді використовується такий варіант оформлення відносин, коли укладається договір купівлі-продажу на певний об’єкт, проте обмовляється, що право власності на нього перейде тільки при настанні певних умов (найчастіше таким умовою виступає оплата повністю або в певному розмірі вартості такого об’єкта). Але на період, поки право власності на об’єкт ще не перейшло, він передається набувачеві у користування. Хочемо застерегти, що відсутність в договорі умови про платежі за таке користування може стати підставою для виведення контролюючих органів про безоплатне користування майном.

3. Договір оренди є строковим, майно передається в користування наймачеві на визначений строк.

Якщо термін найму не встановлений, кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений термін, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це іншу сторону за один місяць, а в разі найму нерухомого майна – за три місяці. Сторони у договорі найму можуть передбачити інший строк для попередження контрагента про бажання розірвати договір найму, укладений на невизначений строк.

Як уже зазначалося, для окремих видів майна може передбачатися особливе правове регулювання. Так, спеціальним законодавством можуть бути встановлені обмеження максимального строку договору найму. Наприклад, термін дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст. 19 Закону про оренду землі).

Обмеження максимального строку договору найму є імперативною вимогою законодавця, яке не може бути змінено за згодою сторін. В такому випадку, навіть якщо сторони уклали договір на більш тривалий термін, ніж це дозволяється спеціальним законом, вважається, що договір укладений на термін, що є максимальним відповідно до закону.

Якщо між сторонами був укладений договір найму на невизначений термін, проте спеціальним законом встановлені обмеження максимального строку договору найму, то договір припиняється після закінчення максимальних термінів договору, якщо сторони до цього не відмовилися від договору.

У той же час ЦКУ встановлює правові наслідки продовження наймачем користування майном після закінчення терміну дії договору найму. Так, договір найму (оренди) може бути продовжений на строк, який був раніше встановлений договором, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, а наймодавець не пред’являє заперечень проти цього протягом одного місяця.

Якщо ж у наймодавця є заперечення проти пролонгації дії договору найму, він зобов’язаний повідомити про це наймачеві протягом місяця. В іншому випадку договір буде продовжено автоматично на строк, визначений у договорі (див. Постанову ВГСУ від 26.01.2010 р №11 / 162).

Окремо необхідно звернути увагу на дію даного правила при оренді комунальної та державної землі. ВГСУ дійшов висновку, що відсутність заперечень сторін автоматично не продовжує оренду державної або комунальної землі. Цю позицію вищих судових інстанцій взяли на озброєння і держоргани (див. Лист Держкомзему від 09.07.2009 р №8842 / 17 / 11-09, в якому висловлена ​​аналогічна займаній судами позиція).

На наш погляд, основна ідея, закладена в законодавчому регулюванні відносин оренди, полягає в наступному: якщо сторони договору оренди не заявляють про своє бажання припинити договірні відносини в зв’язку з закінченням встановленого в договорі терміну або змінити умови оренди, використання майна має здійснюватися далі на тих самих умовах і без необхідності переоформлення відносин. Це значно спрощує завдання сторонам такого договору і не створює загрози виникнення тимчасового пропуску, коли дія старого договору закінчилася, а новий ще не укладено, що в разі оренди землі особливо важливо.

Ситуація повинна змінитися після вступу в силу змін, які були внесені в ст. 33 Закону про оренду землі. Так, тепер вона передбачає, що орендодавець, має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення договору оренди землі. До листа-повідомленням при цьому він докладає проект додаткової угоди, умови якого можуть і відрізнятися від діючого до цього договору оренди землі. Орендодавець, в свою чергу, протягом місяця розглядає отриманий проект додаткової угоди і або підписує його, або направляє орендарю свої заперечення. У разі відсутності відповіді від орендодавця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах. У цьому випадку орендодавець (для земель комунальної і державної власності – уповноважений керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення самим таким органом, як це було раніше) зобов’язаний підписати відповідне додаткову угоду протягом місяця. Відмова від підписання може бути оскаржений в суді, але при цьому вважається, що користування землею здійснюється на достатніх правових підставах.

4. Предметом договору найму може бути неспоживна річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (приміщення, обладнання, автомобілі). Законодавством України можуть встановлюватися види майна, які не можуть бути предметом договору найму. В даному випадку може йти мова про майно, вилученому з цивільного обороту, а також речі з обмеженою оборотоздатності.

5. Основна обов’язок орендодавця за договором оренди – надати орендарю майно в стані, що відповідає умовам договору оренди і призначенню цього майна разом з усіма його приладдям і відносяться до нього документами. Майно, здане в оренду, має бути передано орендарю в термін, передбачений договором, а при його відсутності – в розумний строк. При невиконанні цього обов’язку орендодавцем орендар отримує право витребувати орендоване майно і вимагати від орендодавця відшкодувати збитки, завдані в результаті несвоєчасної передачі орендованого майна. Якщо ж орендар в результаті затримки в передачі майна втратив інтерес до виконання договору оренди, він може вступити в інший спосіб: заявити вимоги про розірвання договору та про відшкодування орендодавцем збитків, завданих невиконанням договірних зобов’язань.

Слід зазначити, що орендодавець не несе відповідальності за недоліки орендованого майна, які були ним обумовлені при укладенні договору оренди або були заздалегідь відомі орендарю. Не відповідає орендодавець також і за ті недоліки, які орендар повинен був виявити під час огляду майна або перевірки його справності при укладенні договору або передачі майна в оренду.

У всіх інших випадках відповідальність за недоліки зданого в оренду майна покладається на орендодавця. Йдеться про такі недоліки, які перешкоджають використанню орендованого майна за його призначенням як повністю, так і частково.

У подібних ситуаціях орендар може скористатися наданими йому ЦКУ способами захисту порушеного права, а саме:

1) вимагати від орендодавця:
– Безоплатного усунення недоліків майна;
– Відповідного зменшення орендної плати;
– Відшкодування витрат, здійснених ним для усунення недоліків орендованого майна;

2) безпосередньо утримати суму понесених ним витрат по усуненню таких недоліків з належних орендодавцю орендних платежів за умови попереднього повідомлення про це орендодавця;

3) вимагати дострокового розірвання договору.

ЦКУ не виключає можливості здачі в оренду майна, обтяженого правами третіх осіб (сервітут, право застави тощо), які зберігають свою силу і в період дії договору оренди. Однак, з огляду на, що реалізація третіми особами своїх прав на здане в оренду майно може спричинити за собою негативні наслідки для орендаря (наприклад, звернення стягнення на орендоване майно, що є одночасно предметом застави), ЦКУ зобов’язує орендодавця попередити орендаря про права третіх осіб на що здається в оренду майно. В іншому випадку орендар може зажадати від орендодавця зменшення розміру орендної плати або розірвання договору та відшкодування збитків.

6. За загальним правилом, для укладення договору оренди землі достатньо простої письмової форми. Однак законодавство в окремих випадках може передбачати більш суворі вимоги. Наприклад, договір оренди транспортного засобу, укладений з простим фізичною особою (непідприємцем), підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, договір оренди об’єкта нерухомості строком на три і більше року необхідно нотаріально засвідчити і пройти його держреєстрацію.

Суборенда як вид діяльності

Основна особливість договору суборенди – орендодавцем за таким договором виступає особа, яка сама є орендарем майна. У свою чергу, суборендар знаходиться в правовідносинах тільки з орендарем за основним договором і не має жодної правової зв’язку з орендодавцем.

Термін дії договору суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди. Відповідно, припинення договору оренди, в тому числі дострокове, тягне за собою і припинення договору суборенди.

За загальним правилом, договір суборенди полягає тільки за згодою орендодавця. В окремих випадках спеціальним законом може прямо заборонятися передача майна в суборенду.

Здача об’єктів нерухомості в суборенду – досить популярний серед фізосіб-підприємців вид діяльності, але при цьому у них часто виникають питання, як даний вид діяльності повинен бути визначений відповідно до КВЕД. Код КВЕД 70.20.0 звучить як «Здавання в оренду власного нерухомого майна». Однак саме в рамках нього фізичні особи – підприємці можуть передавати орендовані ними об’єкти нерухомості в оренду, оскільки цей клас включає також і передачу в суборенду житлової та нежитлової нерухомості, земельних ділянок.

Ремонт орендованого об’єкта

ЦКУ розподіляє між сторонами договору обов’язки з утримання майна, що перебуває в оренді. Так, за загальним правилом, на орендодавця покладається обов’язок з проведення капітального ремонту. При цьому для того, щоб уникнути спірних ситуацій, доцільно передбачити в договорі терміни, в які повинен проводитися капітальний ремонт. В іншому випадку орендарю необхідно буде доводити перед орендодавцем необхідність проведення капітального ремонту в зв’язку з неможливістю повноцінного використання майна за його призначенням.

Якщо орендодавець не проводить капітальний ремонт в терміни, передбачені договором, або, якщо такі терміни договором не обговорювалися, відмовляється проводити ремонт на вимогу орендаря, останній може:

1) самостійно провести капітальний ремонт і:
– Або стягнути з орендодавця його вартість;
– Або зарахувати його вартість в рахунок орендної плати;
– Або вимагати відповідного зменшення орендної плати;

2) вимагати дострокового розірвання договору та відшкодування збитків.

Але, ще раз зазначимо, договором питання про те, на яку з сторін покладено обов’язок з проведення капітального ремонту, може вирішуватися інакше і, наприклад, покладати відповідний обов’язок на орендаря або обмовляти спільне його проведення орендодавцем і орендарем.

На орендаря ж покладено обов’язок підтримувати орендоване майно в справному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт, тобто застережливий передчасний знос і вихід з ладу об’єкта оренди, а також нести витрати по утриманню майна (наприклад, з прибирання приміщення, що орендується, оплаті комунальних послуг і т.п.). Від даного правила боку також можуть відхилитися, інакше розподіливши обов’язки в договорі.

Крім того, відхилення від наведених вище загальних правил можуть бути передбачені в самому ЦКУ або в інших спеціальних законодавчих актах. Так, наприклад, ст. 791 ЦКУ, яка передбачає особливості регулювання договору прокату, встановлює правило, згідно з яким капітальний і поточний ремонт речі здійснює орендодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі мало місце з вини орендаря.

Від ремонту слід відрізняти поліпшення речі, тобто певні зміни в предметі найму, які підвищують можливості щодо його використання, але при цьому не були необхідними для того, щоб річ могла використовуватися за призначенням. Питання про те, на кого повинні бути віднесені витрати, пов’язані з невіддільними поліпшеннями, тобто тими, які не можуть бути відокремлені без шкоди для майна, вирішується в залежності від того, проведені вони за згодою орендодавця або без нього.

Якщо поліпшення предмета договору оренди було проведено за згодою орендодавця, то орендар має право вимагати від орендодавця відшкодування вартості цих поліпшень після припинення договору. Якщо ж згоду отримано не було, все понесені витрати несе орендар, вимагати їх відшкодування від орендодавця він не може, оскільки не мав право вносити будь-які зміни в орендоване майно на свій розсуд.

Але знову ж таки, варто зробити застереження, що так звучить загальне правило, від якого сторони за угодою між собою можуть відступити:

– Спочатку в договорі може бути передбачено, яким чином розподіляються витрати, пов’язані з поліпшенням орендованого майна за згодою орендодавця;
– Вже після проведення поліпшень, вони можуть бути схвалені орендодавцем, після чого він відшкодовує понесені на такі поліпшення витрати.

Якщо ж мова йде про відокремлюваних поліпшень, то орендар має право на його вилучення, і тоді питання про відшкодування вартості такого поліпшення не ставиться.

Особливості оренди земельних ділянок

Оформлення відносин з передачі земельних ділянок в оренду має відбуватися з дотриманням вимог ЦКУ, ГКУ, ЗКУ, Закону про оренду землі, а також – в частині передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної форм власності – Закону про оренду державного та комунального майна.

Почнемо з загальних положень ЦКУ.

В соответствии со ст. 792 ГКУ по договору найма (аренды) земельного участка наймодатель обязан передать нанимателю земельный участок на установленный договором срок во владение и пользование за плату. Земельный участок может передаваться в найм вместе с насаждениями, строениями, зданиями, водоемами, которые находятся на нем, либо без них.

ЗКУ закріплює порядок передачі земельних ділянок в оренду в ст. 124. Відповідно до ч. 1 даної статті ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Для передачі в оренду земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян і юридичних осіб, укладається договір оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч. 4 ст. 124 ЗКУ).

У разі отримання права оренди земельної ділянки на конкурсних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону чи конкурсу (ч. 2 ст. 6 Закону про оренду землі). Держкомзем з цього приводу зазначає, що до прийняття Закону «Про ринок земель» та затвердження загальнообов’язкового порядку проведення земельних торгів, порядок їх проведення може бути визначений органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати розпоряджатися землями державної і комунальної власності з урахуванням відповідних положень ЗКУ (лист Держкомзему від 22.09.2006 р №14-17-2-П930 / 6940).

Особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Орендодавцями земельних ділянок, які перебувають у державній власності, виступають районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок комунальної власності – сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада АРК.

Звертаємо увагу, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та державної реєстрації прав на земельну ділянку (ч. 1 ст. 125 ЗКУ, ст. 18 Закону про оренду землі). При цьому приступати до використання земельної ділянки при її оренді, як і при отриманні у власність, до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. При цьому документом, що посвідчує право на оренду земельної ділянки, виступає договір оренди. Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою КМУ від 25.12.98 р №2073.

Завдання суб’єктів господарювання в частині визначення змісту договору оренди землі значно полегшується існуванням Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 р №220.

Згідно ст. 15 Закону про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є:

– Об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
– Термін дії договору оренди;
– Орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
– Умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
– Умови збереження стану об’єкта оренди;
– Умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
– Умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
– Існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
– Визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини;
– відповідальність сторін;
– Умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст. 15 Закону про оренду землі, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, визнання договору недійсним відповідно до закону, а також відмови в нотаріальному посвідченні договору.

За угодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов’язань сторін, порядок страхування об’єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об’єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо (ч. 3 ст. 15 Закону про оренду землі ).

Одним з істотних умов договору оренди земельної ділянки є орендна плата, що представляє собою платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою незалежно від результатів своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 21 Закону про оренду землі , ч. 1 ст. 286 ГКУ .

Невід’ємною частиною договору оренди землі є (ч. 4 ст. 15 Закону про оренду землі ):

– План або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;
– Кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;
– Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
– Акт приймання-передачі об’єкта оренди;
– Проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених Законом про оренду землі .

З приводу останнього з названих документів зазначимо таке. Відповідно до ст. 16 Закону про оренду землі передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі ж зміни цільового призначення земельної ділянки, яка надається в оренду, передача здійснюється за проектом відведення.

Якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, визначених у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі ( ст. 17 Закону про оренду землі ).

Це базові вимоги до договорів оренди. Далі піде мова про питання, що найчастіше виникають у практиці договірних відносин, податковому та бухгалтерському обліку орендних операцій.

Наша компанія завжди готова допомогти вам в складанні або перевірці договору оренди .

Дата актуалізації статті – 2012р.

27.02.2013

Якщо стаття була Вам корисна, Ви можете поділитися нею:

У Вас є питання або Ви готові домовитися про зустріч?

Ви можете задати питання через форму на сайті або зв'язатися з нами будь-яким зручним для Вас способом